П.Орлик
Після смерті І. Мазепи на загальній раді старшина та Військо Запорізьке під головуванням кошового отамана К. Гордієнка 5 квітня 1710 р, обрали гетьманом України (в еміграції) Пилипа Орлика. Він походив із чесько-польського роду. Закінчив Києво-Могилянську академію, працював спочатку в канцелярії київського митрополита, а згодом - у гетьманській канцелярії. Відомий як письменник і поет.
Після обрання гетьманом П.Орлик розробив широкий план визволення України, уклавши союз зі Швецією (шведського короля було визнано протектором України), Кримом, Туреччиною. Навесні 1711 р. з 16-тисячним запорізьким військом і татарським допоміжним корпусом він рушив в Україну. На Правобережжі його з прихильністю зустрічало населення, під його булаву переходили правобережні полки. Розбивши під Лисянкою армію лівобережного гетьмана [.Скоропадського, П.Орлик підійшов до Білої Церкви. Але подальші його плани були перекреслені фактичною зрадою татарських союзників, які почали грабувати місцеве населення. Тому він змушений був відступити та повернутися до своєї штаб-квартири у Бендерах. Після підписання у 1713 р. Андріанопольського миру між московським і турецьким урядами П Орлик зрозумів, що його надії на визволення України відкладаються у далеку перспективу.
Завзятий мазепинець не зневірився. Живучи впродовж десятиліть в еміграції (у Швеції, Німеччині, Туреччині, Греції), він до самої смерті (1742) не припиняв боротьби, використовував кожну нагоду на пошуки нових союзників проти Москви, прагнув зацікавити їх українською справою. Багато робив для того, щоб європейські держави отримували правдиву інформацію про життя України. Справу Орлика продовжили його син Григорій та мазепинці-емігранти, яких називали в Європі апостолами Української незалежної держави.
«Хозяин Земли Русской»
Николай 2 принял власть в годы глубокого внутреннего затишья и прочного мира в Европе. Государственный корабль продолжал двигаться по инерции правления Александра 3, твёрдой рукой покончившего с «крамолой» и разгулом терроризма конца 70-х годов, громко заявлявшего свою волю во внутренних и международных делах.
Новый император унаследов ...
Русско-Турецкая война 1768-1774 гг. И первый раздел Речи Посполитой
Дипломатический конфликт, приведший к войне 1768-- 1774 гг. разгорался с неуклонным crescendo. Французские посланники в Константинополе по мере развития борьбы все резче и решительнее убеждали турецкие правительственные круги в том, что Россия полностью завладела Речью Посполитой и уничтожает ее традиционные вольности. На каждое подобно ...
Война с Турцией 1806-1812 года
Укрепление России в Закавказье вызвало сопротивление не только со стороны иранского шаха, но также и со стороны турецкого султана.
Турция стремилась сохранить свое господство в Грузии, с тем, чтобы затем захватить весь Кавказ и Крым. За спиной Турции в это время стояли то Франция, то Англия. Во время борьбы с третьей и четвертой коалиц ...
