Після смерті І. Мазепи на загальній раді старшина та Військо Запорізь­ке під головуванням кошового отамана К. Гордієнка 5 квітня 1710 р, обра­ли гетьманом України (в еміграції) Пилипа Орлика. Він походив із чесько-польського роду. Закінчив Києво-Могилянську академію, працював спочат­ку в канцелярії київського митрополита, а згодом - у гетьманській канцеля­рії. Відомий як письменник і поет.

Після обрання гетьманом П.Орлик розробив широкий план визволення України, уклавши союз зі Швецією (шведського короля було визнано проте­ктором України), Кримом, Туреччиною. Навесні 1711 р. з 16-тисячним за­порізьким військом і татарським допоміжним корпусом він рушив в Україну. На Правобережжі його з прихильністю зустрічало населення, під його бу­лаву переходили правобережні полки. Розбивши під Лисянкою армію ліво­бережного гетьмана [.Скоропадського, П.Орлик підійшов до Білої Церкви. Але подальші його плани були перекреслені фактичною зрадою татарських союзників, які почали грабувати місцеве населення. Тому він змушений був відступити та повернутися до своєї штаб-квартири у Бендерах. Після підпи­сання у 1713 р. Андріанопольського миру між московським і турецьким урядами П Орлик зрозумів, що його надії на визволення України відклада­ються у далеку перспективу.

Завзятий мазепинець не зневірився. Живучи впродовж десятиліть в еміграції (у Швеції, Німеччині, Туреччині, Греції), він до самої смерті (1742) не припиняв боротьби, використовував кожну нагоду на пошуки нових сою­зників проти Москви, прагнув зацікавити їх українською справою. Багато робив для того, щоб європейські держави отримували правдиву інформа­цію про життя України. Справу Орлика продовжили його син Григорій та мазепинці-емігранти, яких називали в Європі апостолами Української не­залежної держави.

Проекты государственных преобразований М.М. Сперанского
Александр I, вступивший на престол в результате убийства Павла I, в начале своего царствования обещал управлять народом «по законам и по сердцу своей премудрой бабки». Основной заботой правительства провозглашалась подготовка коренных (основных) законов для уничтожения «произвола правления». В обсуждение проектов реформ были вовлечены п ...

Внутренняя политика.
Хотя Россия вступала в новый 20 век, государственное устройство продолжало оставаться неизменным. В руках императора по-прежнему сосредотачивалась абсолютная власть – законодательная, исполнительная и судебная одновременно. Ему принадлежало право контроля за аппаратом управления всеми государственными организациями. Россия не имела парл ...

Великое герцогство Варшавское.
После третьего раздела Польши эмиграция польских офицеров на Запад усилилась. Многие из них, находясь в Париже, Дрездене, других европейских городах, питали ложные надежды на поддержку наполео­новской Франции в возрождении единого польского государства. Из польских офицеров создавались легионы, которые использовались в завоевательной по ...